Первая жизнь

Ази шкільної науки Петер пізнавав в чернівецькій приватній румунській гімназії, початковій школі "Каменіус" імені Яна Амоса Коменського, куди вступив одразу до третього класу. Звісно, Петеру тоді вже було 8 років, проте хлопцю, вихованому в атмосфері любові до німецької мови (згадаймо, суворі правила матері), знань румунської для навчання в державній школі дещо бракувало. Ми знаємо, що процес румунізації освіти відбувся назвичайно швидко, завадити цьому не могли навіть спільні та індивідуальні протести представників єврейської та німецьких громад. Як результат із 79 німецьких шкіл станом на 1928 рік залишилася одна державна школа з німецькою мовою викладання. На це знадобилося всього 5 років (з 1923 по 1928 рік). 

Не зважаючи на обставини, саме в "Каменіусі" хлопець знайшов нових друзів, з якими проведе не один шкільний день разом і з якими змушений буде розлучитись в юності, а знайде їхні контакти значно пізніше - в США, Африці, Швейцарії... Петер, Конрад, Герді, Едуард, Фредді та Ліо - компанія хлопчаків-шибайголовів, які отримали репутацію тих, кого треба якщо не боятися, то принаймні ховатися як тільки почуєш голос когось із них, адже ті жили за принципами бойскаутів, хто знає чого від них можна очікувати. Навіть через багато років, нехай вже і неповним складом товаришів вони пам'ятали про ці часи і щиро підтримували одне одного через листування та візити у подорожах різними країнами. 

Згодом настав час для вступу до старшої школи. Нею для Петера став Чернівецький ліцей №2 (1928-1936 роки), котрий дещо пізніше (у 1931 році) перекваліфікували на гімназію для хлопців (нині Чернівецький ліцей № 5 "Оріяна"). Німецький ліцей утворили, поділивши колишню німецьку гімназію на два середні навчальні заклади - Німецький ліцей № 2 імені Куза Воде та Єврейський ліцей № 3 імені Мірона Костіна. Тут, вже старших учнів окрім румунської навчали латинської та грецької мов, літератури, історії, географії, фізики. Остання була улюбленим предметом Петера, зокрема, через викладача вірменина Алача, який вмів прищепити любов до знань та свого уроку особисто кожному. Другим його кумиром в шкільні роки став викладач німецької мови Франц Ланґ. Він наполегливо працював над засвоєнням учнями не лише мови, а й літератури, а для кращого розуміння місцевості, в якій вони проживають, доручав збирати фольклор буковинських німців. Доказом того, що зусилля вчителя пішли не намарно стало й те, що у 5-му класі Петер Демант отримав відзнаку за найкращий твір німецькою мовою серед написаних учнями з усієї Румунії. 

Хлопця любили та поважали за те, що він був завжди готовий допомогти одноліткам і вирізнявся з поміж інших дітей стриманою поведінкою (куди і подівся його бешкетницький запал?) та надзвичайною ерудованістю. Певно не останню роль відігравало те, що у його родині панував культ вивчення іноземних мов та постійного читання книг, обізнаності у сфері образотворчого мистецтва і музики, спорту та здорового способу життя, а оскільки його матір навчалася в Англії і вдома родина спілкувалася й англійською також, він вивчив її на рівні з німецькою. Та й погодьмося вимоги до юнака в подібних сім'ях з кожним роком дорослішання тільки зростали.